Marauders: Pumpkin juice! |
|
Hic sunt leones - Minerva McGonagall Педсовет - Alice Longbottom Уроки этикета - Remus J. Lupin |
|
|
|
Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.
Вы здесь » Marauders: Pumpkin juice! » Страницы прошлого » Як козаки грали в квіддіч
1. Участники Eleonora Stark, Hestia Jones, Severus Snape (as James Potter)
2. Место и время действия
Хогвартс, поле для квиддича
1978 год другой вселенной
3. Описание
Сборная команда Хогвартса по квиддичу против сборной команды по квиддичу с Думстранга!
4. Дополнительно
WARNING!!! отыгрыш ведется на украинском языке!
Ще вчора, за вечерею, Поттер повідомив усіх, хто хотів його слухати, що заснути перед матчем не зможе. Тільки подумати - перша в історії гра між двома магічними школами - і його призначено капітаном збірної. Це вам не слізеринців розтрощити, це серйозно. Хоча, може й не перша, хто зна, в історії шкіл Джеймс орієнтувався не те щоб дуже добре, а спитатися Лілі значило б спіймати такий погляд, що краще вже бладжера - міс Еванс неодноразово за останні тижні давала зрозуміти, як їй набридло вже слухати суцільні розмови про знаменну подію, що на них чекала. Рімуса теж краще було не займати, повний місяць мав з'явитися вже завтра, Муні почувався ні в сих ні в тих, і йому було не до обговорення матчу. Добре, якщо хоча б вболівати прийде. Зате Гультяй завірив, що це дійсно перший і єдиний в історії матч такого кшталту. Може й брехав, та Поттеру хотілося вірити в унікальність події, і він вірив, хто ж заборонить вірити справжньому гриффіндорцеві?
Як би там не було, сніданок він проспав. Підскочив тільки як отримав стусана у бік від того ж Блека: гра мала початися вже за годину, а капітан Гоґвортської команди бачить сьомий сон! Що ж, доведеться грати натще. Джим абияк натягнув спортивну мантію та вискочив до вітальні, де його зустріло схвильоване червоно-золотаве море однокурсників. Вони усі щось кричали, вітали, плескали по спині, Джеймс посміхався і щось відповідав, але не зупинявся, треба було летіти на стадіон. Власне, вій і полетів, щойно вибіг за двері Гоґвортсу. Погода була просто ідеальною для видовищної гри: тепло, жодного вітру, хмарно. Перед тим, як залетіти під трибуни, у кімнату, де готувалася збірна, він облетів стадіон. Росіяни - чи ким вони там були - вже літали, і Золоторіг намагався придивився до них ще до початку гри, щоб зрозуміти стиль. Звичайно, нічого не вийшло - що можна побачити за лічені хвилини? Групи підтримки теж поки не було видно, на трибунах розгортали тільки плакати, писані незрозумілими громіздкими літерами. Але в роздягальню він все одно увірвався, ледь стримуючи ентузіазм.
- Командо! - урочисто проголосив грифіндорець і зачекав мить, якщо ще не всі присутні звернули на нього увагу. - Любі друзі, шановне панство! Всі ми чекали на цю історичну мить! Мить, коли ми доведемо, що британський квіддич - найквіддичніший у світі. На сьогодні забудьте про те, з якого ви факультету, про війну та, прости Мерлін, іспити. Що б там не було, сьогодні ми всі у мантіях одного кольору. Разом дружимо проти Дурмстранґа.
Для ілюстрації він помахав у повітрі своєю биткою. Говорити зараз про стратегію гри не було жодного сенсу, вона обговорювалася й до того сотні разів. А ось підняти бойовий дух було необхідно. Щоправда, над цим відбивач не замислювався, а, як і зазвичай, просто говорив.
- То начистимо їм пики! Вхопимо снітч в них з-під носу! Покажемо, що не треба лоскотати дракона, що спить! Ну і таке інше. Хай буде квіддич!
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Отредактировано Severus Snape (2014-11-16 16:11:14)
Лео була людиною емоційною, але в потрібний час завжди могла зібратись з думками. По крайній мірі їй дуже в це хотілось вірити. Рейвенклоука аніскілечки не повірила словам Поттера напередодні матчу, який завіряв, що в цю ніч спати він точно не буде.
"Ага, скоріше щось в Забороненому лісі здохне, або у вас буде чергова вечірка",- ця думка не покидала чарівницю ні під час сніданку, коли місце капітана їх збірною було пусте, ні в роздягальні. Вона сама помітно нервувала, коли зав'язувала шнурівки на своєму взутті і скоса поглядала на двері. Не вистачало тільки Джима і команда помітно нервувала, без свого лідера, та й сама Елеонора не могла завірити студентів в їх безперечній перемозі. Буде важко - це вона знала сто процентів. Дівчині вистачило пару поглядів для того, щоб оцінити противників. Вони були більш кремезні за їх найбільшого гравця, а значить мали перевагу в силі, до того ж у них був зовсім інший стиль гри, а про те, щоб розгадати їх стратегію і мови не могло бути. Лео не любила чогось не знати, особливо коли це була важлива для неї річ. До того ж їх збірна не так давно була зібрана і граки ще не зовсім звикли один до одного, що вже говорити про довіру між ними! Тут були старі вороги, яких об'єднувала всього одна річ - жага до перемоги. Але чи було її достатньо, панянці було дуже важко сказати.
- Ну і де цей Поттер? Чому саме він мав буду капітаном?!- як завжди невдоволеною була Люсінда, капітанша слизеринської команди. Норін важко зітхнула, до цього питання вертались не раз, але дівчина щоразу захищала гриффіндорця і вказувала своїй суперниці що він саме там, де йому потрібно бути, як і всі вони. Атмосфера з кожним словом ставала більш напруженою. До того ж слизеринка мала рацію, Джеймс був безвідповідальним, некомпетентним, розбещеним хлопчиськом, але тільки він міг об'єднати всіх. Ні Елеонора, ні Люсінда, ні хто-небудь інший.
- Тому що, коли Поттер облетить стадіон і скине свою мантію шанувальницям - це буде мати грандіозний психологічній ефект і команда суперник може розгубитись. Якщо ти також бажаєш роздягнутись, то я не буду тебе стримувати,- Лео граціозно встала з лави, на якій до цього часу перевдягалась, та зачинила свою шафку.
- Я можу роздягнутись!- весело обізвався Людо, поки Люсінда відвернулась, щоб не показувати як вона зашарілась. Елеонора клацнула пальцями, та вказала на хлопця пальцем тієї ж руки.
- Я на це і сподіваюсь. Це буде подвійний удар по мозковим клітинам наших суперників.- Всі засміялись, Старк також бадьоро посміхнулась і підійшла до дошки на якій вони розробляли стратегію. - Але давайте будемо пам'ятати про те, що сьогодні ми повинні показати клас гри в квиддіч, тому не забувайте, що перш за все, ми маємо грати чесно.
В кімнаті зашелестіли гравці, які до цього часу уважно слухали дівчину. Було пару пропозицій, деякі з них звучали занадто кумедно, але Елеонора їх вислухала з терпінням, та відповіла в своїй манері. Команда потроху заспокоювалась, чого не можна було сказати про білявку. Вона кожен раз, коли чула якійсь скрип тривожно поверталась до дверей, і постійно чекала капітана.
"Я вб'ю цього довбня, якщо він зараз не з'явиться!"- і як в казці, він з'явився!
Після натхненної промови капітана, гравці весело загукали і пожвавились, Лео ж тільки загадково посміхнулась. Вона не хотіла виказувати, що зараз дуже рада, що Джим таки з'явився і що вона вже не знала про що нудіти всій команді далі. То ж дівчисько весело підхопила свою мітлу і ще раз глянула в дзеркало, поправляючи форму, та хвостик на голові.
- Ну то що, не будемо змушувати нас чекати?
Це має бути найграндіознішим днем, у цьому Гестія не сумнівалася. І байдуже, що з такими серйозними супротивниками їй ніколи не доводилося грати, все одно, що їй доведеться стати пліч опліч з ненависними слізеринцями та деякими іншими особами з інших факультетів, все це не має значення, якщо вони сьогодні, однією командою Гоґвортса, зможуть подолати команду Дурмстранга. Адже всім відомо, що саме звідти виходять одні з найкращих гравців у квідіч. Але Джонс вірила в те, що вони зможуть, вони покажуть кращу гру і здобудуть перемогу. Інакше й бути не може, адже вибирали для матчу кращих з кращих, і те, що її також обрали, не могло не лестити дівчині.
Слова Поттера про безсонну ніч Гес розуміла як ніхто інший, але, на відміну від хлопця, не хотіла пускати на самоплив таку важливу річ, як сон, перед такою важливою подією. Їй було достатньо, що вона кілька останніх днів засинала далеко за північ, не маючи змоги нормально відпочити й перестати думати про сьогоднішні змагання. Саме тому Джонс напередодні звернулася до Лілі Еванс, щоб та зварила їй заспокійливе зілля. Сама Гестія не ризикнула за нього братися зараз, а в разі невдачі вона б підвила усю команду. Як завжди, руда грифіндорка зробила все, як потрібно, і цю ніч Гес спала як ніколи добре та міцно.
Ранок був бадьорим, настрій впевненим, Гестія емоційною. Усі навколо здавалися трішки нервовими, було забагато метушні та галасу, особливо під час сніданку. Але не було одного важливого елементу - капітана команди. Знаючи по собі, дівчина могла здогадатися, що Джеймс дійсно не спав пів ночі, і активно досипав усе зараз. Взявши з себе обіцянку наступного разу, якщо такий буде, напоїти зіллям й цього несумлінного хлопця, Гес разом з командую почала готуватися до матчу, час від часу поглядаючи на двері. Спочатку вона намагалася не перейматися його відсутністю, але переживання інших членів команди почало передаватися й їй. Це нервувало ще більше. Довелося посилати Блека, щоб той приволік цю сплячу красуню разом із мітлою. Всі вже були готові, знову почали обговорювати стратегію гри, хтось намагався жартувати, та всі нервували як ніколи. Мало того, що їм випала нагода позмагатися з командою іншої школи, у разі перемоги їх імена увійдуть в історію, навіть у разі поразки вони увійдуть в історію, а це не тільки відповідальність й честь, на них розраховане весь Гоґвортс! А тут ще й капітана немає, а гра ось-ось почнеться.
- Та що вони під його мантією не бачили? Пропоную одягнути його в рожевий костюм принцеси, якщо він зараз же не з'явиться. Це буде мати значно більший ефект, і перед трибунами, і перед супротивниками, - нервово посміхнулась Гестія, вже обдумуючи необхідність посилати когось за самим Блеком, який зник разом з Джеймсом.
Та пошукова експедиція відклалася, коли, нарешті, з'явився їх капітан. Було таке відчуття, що з душі впала кам'яна лавина. Натомість з'явилася впевненість, що все в них вийде добре, і вони обов'язково здобудуть перемогу. Палка промова хлопця змусила посміхнутися.
- Правильно, ми й так занадто довго чекали! Зараз або ніколи, а вже потім разом загуляємо!
І не особливо важливо, на честь перемоги це буде чи поразки, але таку подію відмітити потрібно обов'язково. Схопивши свою мітлу, дівчина підняла її вгору.
-За Гоґвортс і перемогу! - викрикнула вона і направилась геть з перевдягальні, підштовхуючи стоячого у дверях Поттера, разом з усією командою попрямувала до стадіону, звідки вже чувся радісний шум.
Отредактировано Hestia Jones (2014-11-16 19:18:53)
Як не дивно - хоча чого б у цьому було дивного - промова дійсно натхнула гравців, вони почали посміхатися і навіть пожвавішили. І то добре, бо дурмстранці, зарази, літали що ті сніджети. До того ж, схоже, були зіграною командою, а це великий, великий плюс. Наскільки той плюс значний Поттер дуже ясно зрозумів, коли побачив вираз обличчя Люсінди, ловця команди. Талановитого, хто б сперечався, однак же слізерінки. Вона була незадоволена. Хтозна чим, може тим, що була тут єдина зі свого факультету, може, стратегією чи кольором мантій. А може, варто було приділити їй більше уваги, захоплено позітхати над стилем її гри чи чимось ще. Чорт, Джеймс ніколи не розумів, чого насправді не вистачає усім цим біло-зеленим, чого вони таки пихаті. Але ж проблема назрівала, а час до початку матчу збігав.
- Лу, - чи як там тебе, шановна міс Шафік? - сьогодні ти зосереджуєшся на снитчі. Бладжери до тебе не підлетять, я простежу особисто. Спіймаєш м'яча у перші півгодини, з мене... з мене... стільки пляшок маслопива, скільки вас там є на вашому факультеті.
Поттер перекинув біту з однієї руки до іншої, не дуже замислюючись, що цей жест мав символізувати. Мабуть що безпеку слізерінки. Чи то це дійсно виглядало досить переконливо, чи то дівчина вирішила відкласти претензії до зручнішого випадку, але вона тільки мовчки кивнула і зацікавилася накресленою на дошці схемою.
Ну то й добре. Поїхали далі.
- Старк, чесно скажи, ти щось знаєш про те, як вони ведуть гру?
Це вже, звичайно було щось на кшталт відчаю: зазвичай про таке не писали у книжках для розумників, але то ж рейвенкло, вони мають знати все, хіба ні?
Потім настала черга Джонз. Джеймс вхопив її під лікоть та відвів дещо подалі від команди, хоча й сам не розумів, навіщо йому такі маневри серед своїх.
- Гес, слухай, пам'ятаєш я тобі щось казав щодо того, щоб ти нарешті витягла шило зі своєї е... п'ятої точки та заспокоїлася? Ото забудь. На сьогодні. Ти їх бачила, вони тупо більші за нас, тож скоріш за все братимуть силою. А мені потрібна швидкість, розумієш? Ураган. Крутися коло них, фінтуй, хапай квафел і лети подалі. Але не ризикуй, якщо бачиш, що до кілець не пробитися. Ловець в нас має бути краще, тож граємо на оборону.
Йому самому це вкрай не подобалося. Оборонятися було нудно, гриффіндор завжди був славний активною атакою. І, він був упевнений, саме цього чекали супротивники. А бути передбачуваним Поттер не любив.
Трибуни вже гули, як вулик, і коментатор почав знайомство з гостями Гоґвортсу. А значить, скоро на поле виходити і хазяям.
- Ну, щасти нам. І пам'ятайте, - це відносилося насамперед до представників інших факультетів, гриффіндорці собі нічого подібного не дозволяли, а ті, хто дозволяв, сьогодні сиділи глядачами на трибуні, - ніякої мені брудної гри!
Поттер вилетів на поле щойно було об'явлено появу збірної Гоґвортсу і оцінив доігрову розстановку гравців супротивника. Якщо він розумів правильно, планом дурмстранців (яка все ж ємна назва, так точно характеризує...) було брати кількістю забитих. Снітч вони будуть ловити тільки після того, як з відривом поведуть у рахунку.
Ну що ж, подивимося, як воно буде.
Короткий свисток, бладжери вилетіли на поле, снітч відразу десь подівся, і Шафік полетіла широким колом, виглядаючи його. Те саме робив ловець Дурмстранґу, нічого дивного. Квафел швидко опинився в руках суперників, але Джим намагався забути про це і зосередитися на бладжері.
Аж ось і ти, рідний! Ходи-то сюди.
Раз - і агресивний м'яч летить вже у бік загонича у чорній уніформі. Але другий прямує як раз на Лео, поки дівчина намагається перехопити квафел. Джеймс спрямовує мітлу до неї і встигає перехопити бладжера як раз вчасно. Два - і другий вже цілить в іноземного воротаря. А Поттер вже закручується у повітрі дзиґою - відбивач суперника, пролітаючи повз нього задів битою Німбус останньої моделі.
Виявлялося, не всі воліли до чистої гри.
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Отредактировано Severus Snape (2014-11-17 15:36:57)
Що тут сказати, пропозиція Гес щодо Поттера чарівниці сподобалась. Але рейвенклоука мала її відхилити, хоча б тому, що сама не готова була навіть уявляти волохаті ноги гриффіндорця які будуть виглядати з-під плаття. Про те, здогадувалась, що її подруга Прісцилла з радістю позичить річ для такого благородного діла. Також у Джима була хороша традиція - встигати, хоч і в останню мить, зробити те, що він мав і з'являтись тоді, коли на це вже згасала надія. Отже зараз Лео вже нічого не боялась, її чекав цілий стадіон глядачів, яким сьогодні випала величезна честь побачити грандіозний матч, який коли-небудь проводився в Гогвортсі. Гравці збірної весело гомоніли, забираючи все необхідне їм у грі, та перевіряючи свої новенькі форми.
- Старк,- Елеонора повернулась до хлопця і зупинилась,- чесно скажи, ти щось знаєш про те, як вони ведуть гру?
В очах Джеймса читався якийсь незрозумілий відчай, чи що воно там було? Переживання хлопця були не даремними, їх чекав противник, якого вони зовсім не знали, до того ж зараз йшла річ про престижність всієї школи. І якщо вони програють, не дай Мерлін, то в першу чергу студенти будуть звинувачувати парубка в цьому. Норін глибоко зітхнула, та глянула на поле, де кружляли гравці іншої команди, які час від часу попадались на очі.
- Не думаю, що це буде чесна гра.- Дівчина вирішила, що все капітанові не скаже, все-таки від його морального стану залежав стан всієї команди. Але про деякі речі навіть його потрібно було попередити,- Скоріше всього нападати будуть гуртом і триматимуться недалеко один від одного, вони повільніші за нас, тому їм підійдуть стандартні схеми, на-кшталт голови яструба чи просто ланцюга. В них сильні відбивачі, хоча також не занадто швидкі. Не думаю, що вони будуть ловити сніч, але хитрувати явно будуть. Я тільки сподіваюсь, що Лу не поведеться на прийом Вронського. Я з нею говорила, але боюсь, щоб вона в землю не врізалась. Без ловця буде важко.
Старк глянула Джиму прямо у вічі і їй здалось, що вона перегнула палку в своїй розповіді.
- Але я можу бути не права,- загонич безтурботно посміхнулась, то поплескала гриффіндорця по плечу,- поживемо, та й побачимо. Ти головне бий по бладжерам, а стратегія та інші дурниці - це вже моя проблема. І не забувай - ми найкращі гравці у квідич!
Що тут сказати, Лео чудово розуміла, що в їх команді загоничами були дві дівчини, та один хлопець. Так вони були вертляві, та швидкі, але якщо противник збирається насідати силою, то навряд чи хтось з них зможе вистояти. А якщо гра перейде в суто оборонну, то навряд з цього вийде щось путнє, бо прорватись крізь таких велетнів було майже неможливо. Але майже – це було явно ключове слово. Слабинку завжи можно було знайти, головне, щоб вистачило часу. Отже зараз ця гра буда двобоєм загоничів. Швидкість проти сили, чесність проти хитрощів. Рейвенклоука вже летіла по стадіону, до місця збору, вона зупинилась біля своїх та глянула вниз. Її погляд пройшовся по траві, яка клаптями зеленіла де-не-де, та зачепився за ящик з м'ячами.
- Гей, мала, ти що, злякалась?- з роздумів її вирвав голос Людо, який вже встиг закинути на плече чарівниці свою руку, як він це любив робити завжди.
- Не дочекаєшся,- відказала білявка, та скинула руку друга.
- Не забувай, я завжди готовий прикрити твою кістляву дупу,- зареготав хлопчина, та відлетів від своєї однокурсниці.
- За своєю краще дивися!- крикнула вона йому в слід, але хлопець вже махав якійсь зі своїх шанувальниць, та і всій школі, яка зібралась подивитись матч. Нарешті Лео і сама підняла очі вгору, та побачила переповнені трибунами, які гуділи, підтримуючи своїх гравців. Напевно, школа Гогвортс ще ніколи не бачила стільки різноманітних плакатів, які дивились на дівчину звідусіль. Поки рефері пояснювала деякі правила, та капітани шляхом жеребкування вибирали яка команда на якому полі грає, у Норін залишалось трохи часу. Вона уважно розглянула загоничів, які були явно якимись давніми родичами тролям, один з них якось занадто нахабно розглядав Старк. Та вона була тим ще дівчиськом, тому анітрішечки не зніяковівши відповіла противнику повітряним поцілунком. Так би мовити, з Британіі з любов'ю.
- Гес,- білявка звернулась до своєї давньої суперниці, талант якої вона безперечно поважала, - що скажеш? Будемо боротися за перший м'яч, чи нехай хлопчики трішки розслабляться, та зроблять першу помилку самі?
Свисток пролунав і Елеонора ринулась вперед за м'ячем, вона вже майже його вхопила, як перед нею виринула мітла противника, мало не збивши з власної. Але ж він навіть не був загоничем!
"Чорти б його побрали!"- дівчина взяла круто вниз, щоб залишитись у грі, та швидко розвернувшись стала наздоганяти. І якби не Поттер, який вчасно відбив бладжер, то вона навряд чи б встигла, але дякувати йому було ніколи. Поки що квафел все ще залишався у іноземного студента, та за ним вже гналась Джонс на всіх парах. Лео коротко кивнула бойовій подрузі порівнявшись з нею, і вони без слів зрозуміли одна одну. Старк швидко піднялась вгору та, підрізала противника, це стало для нього такою несподіванкою, що він випустив квофл з рук, де його як раз повинна була підхопити Гестія.
Гестія налаштовувалась на сувору гру, трішки нервувала, а від того на обличчі була якась дивна посмішка. Гул зі стадіону будоражив кров, адреналін бив через край. Зараз вона дійсно забула про всі свої ворожі відносини з іншими членами команди і просто хотіла доброї, справжньої гри, на яку вони всі здатні. Це має бути справжньою пригодою та її особистим досягненням.
Несподівано її перехопив Поттер і відвів у сторону. Вислухавши настанови капітана, Гес глянула на нього скептично, намагаючись пригадати, коли це він їй казав заспокоїтися. Кілька разів таки спливло в пам'яті, та Джонс кожного разу відповідала, що зможе лише надихнутися його прикладом, і зразу після нього витягне і це саме шило з того самого місця. Хоча, нічого б вона не витягла, як, власне, і Джеймс.
- Джеймі, заспокойся, зроблю все, як треба, - Гес поплескала хлопця по плечу. - Я не планую на перших же хвилинах потрапити у Лікарняне крило, та й їм здаватися не буду. Розвідаємо їх слабкі сторони і тільки тоді вдаримо по ним! Цих неповоротких ведмедів з мітли навіть бладжером не збити, але ти, все ж, постарайся, добре? - підморгнувши, Гес поспішила у командний стрій, так як почали оголошувати їх вихід.
Хто як, але вона не вірила, що противники будуть грати чесно, наївно сподіватися на таке ставлення з їх сторони. Дівчині здавалось, що дурмстранці взагалі не сприймають їх серйозно. І тому вона мала намір довести значність учнів Гоґвортсу, хоча б спробувати. Порівнявшись зі Старк, Гестія гордо випрямила спину. Не було ще жодного разу, щоб ці двоє могли спокійно стояти поряд і не перекинутися в'їдливими словами. Та зараз минулі суперечки відійшли далеко на задній план, сьогодні доведеться пліч опліч грати з цією білявкою і здобувати спільну перемогу.
- Зіронько, який розслабляться? Я маю намір заганяти їх до полу-смерті, щоб попадали зі своїх мітел. І, як це не прикро, мені знадобиться твоя допомога. Так що, поборімось за кожен м'ячик, що б там Поттер не казав.
І дійсно, боротьба почалась з перших же секунд матчу. Противники були немов кам'яні монументи на паличках, не хотілось навіть думати, що буде, якщо вони затиснуть її між собою. Та й думати було ніколи, квофл вже дістався противнику, і треба було його якось відбивати. Слідуючи пораді Джеймса, Гестія кружляла між гравцями, то поринаючи вниз, то підіймаючись вгору, уходячи від летючого бладжеру та невчасно з'явившегося нізвідки ловця. Десь поряд з'явилась Старк, дуже вчасно. З однієї сторони, погано, що вони не були зіграною командую. Але з іншої, вони грали один проти одного, а тому і тактику один одного добре знали. І прийом, яким захотіла скористатися Елеонора, Джонс зрозуміла зразу. Кивнувши у відповідь, Гес почала знижуватись настільки, щоб опинитися під гравцем, в якого був м'яч.
Та дійсно, не всі воліли до чистої гри. У той момент, коли Старк підрізала супротивника і той впустив м'яча, Джонс боковим зором побачила бладжер, що мчався в неї зверху. В останню мить схопивши квофл і пішовши вниз, вона як вжалена осою помчалась в сторону кілець противника. Та далеко улетіти їй не дали, беручи в кільце. Розуміючи, що скоро вона дізнається, як це - бути між двома скелями, Гес слала в сторону відбивачів своєї команди не дуже приємні побажання й проклинала так звану "чисту гру" Поттера. Десь поряд виринула Старк, пора було віддавати пас. Роблячи кілька обманних маневрі у різні сторони, немов намагаючись пробитися, та в останню мить пішовши вниз, де нікого не було, Джонс кинула квофл білявці.
Джеймс насилу вирівняв мітлу і хоч-не-хоч огледів повітря над полем, де взагалі-то за ходом гри мав спостерігати суддя, щоб втрутитися в ситуацію коли що. Порушення на першій же хвилині грі - таке не часто траплялося. Але той чи то під конфундусом був, чи то просто симпатизував гостям, і зараз як раз милувався замком мало не відвернувшися від порушників.
Значить доведеться розраховувати тільки на себе, сподіваюся, хоча в рахувати голи він не забуде.
Довго розмірковувати було нема коли. Троє загоничів суперника вже взяли у кільце Джонз, і з цим треба було щось робити. Як на біду, обидва бладжери літали десь далеко. Саме на один з них, здається націлився Бегмен. Поттер помахав йому, привертаючи увагу і у кілька виразних жестів пояснив тактику. Людо, варто сказати, дуже швидко зрозумів, чого від нього хочуть - хто б міг подумати, коли накрили його саморобний шкільний тоталізатор, він здавався куди як менш тямущим - і замість того, щоб бити в бік суперника, спрямував м'яча на капітана власної команди. Хто сказав, що пасувати можна тільки квафелом? Зачекавши, коли бладжер наблизиться, Джим знов направив його битою в бік підлетівшого вже ближче рейвенкловця, і знав приготувався перехоплювати.
- Троє шанувальників водночас, Джонз? Ну ти бомба! Стережися!
Бум - і агресивний м'яч вже летить у скупчення чорних мантій навколо грифіндорки, розбиваючи щільне кільце навколо неї і даючи їй змогу пробитися до воріт.
- Вибач, Гес, але мабуть тобі доведеться знайти собі краще англійця.
А на воротах вже чекає воротар, який, здається, міг би затулити своєю спиною усі три кільця. Звичайно, його можно було б обіграти якимсь складним пасом, і третій загонич Гоґвартсу також це зрозумів і кружляв навколо. Але навряд це можна було провернути без Лео, а її якраз ніде не було видно. Джеймс пробурмотів щось про мерлінови панталони та залетів зі зворотнього боку воріт, дожидаючи бладжера, а коли він, дякуючи знов-таки Бегменові, підлетів - із силою вдарив так, що м'яч пройшов крізь кільце, штовхнувши голкіпера у спину. Дурмстранець не втримав рівновагу і вийшов у штопор.
Пряме влучання! Треба було йти в загоничі.
Далі тут робити було нічого, але було що на іншому краї поля. Загублена Старк знайшлася саме там. А поряд з нею знайшовся відбивач росіян, який - як це з'ясувалося - щось говорив дівчині, але з таким акцентом, що зрозуміти було майже неможливо. Зате він виразно помахував битою, що в його руці виглядала що тільки не зубочисткою.
- Хей, тролю на мітлі! Так-так, ти. Чи ти не троль? Старк, він не говорив, може в нього у родичах ведмеді, то це б усе пояснювало? Чувак, в тебе якісь проблеми? То може я допоможу? Я ж добрий та чуйний.
І на підтвердження своїх слів Поттер довбанув битою бладжер, що як раз пролітав повз них.
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Обманний маневр вдався на славу, Елеонора міцно стиснула квофл і стривожено глянула на Гестію, яку з усіх сторін оточували супротивники. Але часу на співчуття в неї не було, тому дівчина пішла різко вгору і стрімголов попрямувала до воріт, де її мав чекати їх третій загонич. Але не все було так просто! Наче нізвідки перед білявкою виринув дурмстранець, серце в рейвенклоуки пішло в п'яти, коли ця скеля стала як раз напроти неї, до того ж на маневр просто не вистачило місця і... Лео в відчаї кинула квофл навмання, перед тим, як піти в круте піке. В останню хвилину, коли противники вже мали розминутись, хлопець зачепив своєю битою ногу білявки, та скинув її з мітли. Все всередині ніби замерзло, коли чарівниця стрімголов летіла донизу, та намагалась знову сісти на мітлу. Говорять, що в такі моменти, люди згадують всі спогади свого прекрасного життя, але чи то у Норін таких не було, чи то вона була не занадто сентиментальна, але в її голові були лиш одні прокльони.
"Двурогу вам всім в дупи!!! Мерлінових панталонів на голову!!! Щоб вас слизень поцілував!!!" - земля все швидше наближалась до загонички, чи то вона до неї? Різниця була не надто відчутна в словах, але Старк розуміла, що гепнувшись з такої висоти вже може не продовжити гру. Мітла постійно вистрибувала з рук і дівчина не встигала поставити ноги на стремена.
"Та, давай же, шмаркля білява, зосередся!"- і ніби ця фраза була зачарована, Елеонора міцно вчепилась в свою мітлу, та осідлала її, коли момент був вже зовсім критичний. До землі залишалось не більше метра, коли студентка Гогвортсу крутнулась бочечкою, майже зачепивши траву, та стрімголов полетіла в небо. Білявці ще довго здавалось, що спина в неї горить від "поцілунку" з грунтом, та вона точно знала, що все вже гаразд. Вітер розвівав волосся, а також тривогу та страх, який прийшлось відчути Старк, поки вона рятувалась. Набравши достатню висоту, чарівниця зупинилась і вирівняла мітлу, намагаючись зрозуміти, що сталось без неї, та оцінити всю ситуацію. Зелені очі швидко знайшли гравців рідної команди, та помітили запеклу боротьбу за квафл, Лео явно не вистачало збірній. Рейвенклоука як можна швидше хотіла полетіти вперед, та як тільки вона налягла на свій Німбус, перед нею знову виринув той самий троль.
- ТИ?!- очі дівчини палали ненавистю, поки вона розглядала нахабну пику іноземця, через якого мало не покалічилась. Хлопець розсміявся, оголюючи свої білосніжні зуби, та закидаючи биту за спину.
- Ну щта? Здайошьси?
- Що?- дівчина скривилась, намагаючись розібрати цей жахливий акцент і глибокий зміст слів. Краєм ока, Лео помітила, що загонич дурмстрангу наближається до неї в квафлом, білявці потрібно було якнайшвидше спекатись він набридливого парубка, та контратакувати. Але він стояв настільки близько до неї, що жодного шансу на маневр в рейвенклоуки не було, хіба що знову піти в піке, та постаратись не дати змоги скинути себе з мітли. Лео ніколи не думала, що вона хоробра людина, але нею дуже часто керували емоції, і зараз вона була настільки зла, що готова на будь-який навіжений вчинок. Але все таки, потрібно було взяти себе в руки, а не просто зняти чобіт, та постаратись поцілити росіянину прямо в голову.
- Ти спочатку розмовляти навчись, дурню! - ну, якщо вже ризикувати, то робити це вчасно. Чародійка розрахувала час так, що навіть якщо знову буде падати, то завадить атаці противника. Дівчина готувалась до ривка, коли почула знайомий голос. Поттер! Мерлін побери, це вже вдруге, коли білявка біла рада його появі.
- Старк, він не говорив, може в нього у родичах ведмеді, то це б усе пояснювало?
- Не встиг!- Норін ринулась вниз, захопивши зненацька загонича ворожої команди. Що там сказати, його вилуплені очі, коли вона на повній швидкості загородила йому шлях, треба було надрукувати в газеті. Роззявивши рота, хлопець випустив м'яча, який одразу ж підхопила рейвенклоука, та стрімголов помчалась до кілець.
- Мала!- гукнув їй Людо, та Старк швидко його перервала.
- Мерщій до воріт! Бо я замість голови тобі бладжера приліплю!- дівчисько кинула цю фразу обом відбивачам, крутнулась, та пішла вгору, відриваючись від переслідування. Вона вже бачила, що всі зайняли свої позиції для атаки, та збиралась передати пас Джонс.
- Оце їм капець і настав! - десь позаду тільки і чула студентка, як її друг звернувся до Поттера.
- Сумувала?- крикнула Старк до Гестії, підкидаючи їй квафл, та прискорюючи мітлу до місця де пас будуть передавати їй. Дівчата працювали однією командою, маневрували, робили неймовірні передачі та демонстрували не аби яку швидкість. І ось вони - ворота! Лео вчасно пригнулась і бладжер пролетів зовсім близько біля її голови, зачепивши тільки волосся, але вона міцно вчепилась в квафл, який тільки що був їй кинутий, через метр знову передала пас Гестії. По всій видимості, воротар повинен був подумати, що вони збираються атакувати верхнє кільце, але третій загонич чекав моменті як раз над верхнім. Дівчатам залишалось надіятись, що вони достатньо заплутали противників, щоб все вийшло по їх плану. Елеонора різко пішла вправо, віддаючи квафл гриффіндорці, яка і мала передати його третьому.
Далі все почало розгортатися занадто швидко, як, власне, і завжди під час матчів. Поттер таки встиг її прикрити, за що вона була йому вдячна. Позбавившись трьох хвостиків, які майже затиснули її між собою, Гестія полетіла півколом за двома загоничами своєї команди.
- Невже ревнощі, Поттер? Тоді он, йди рятуй Старк, а то зараз її охмуряти будуть!
Третій загонич встиг перехопити м'яча від білявки, та й його не чекала добра участь переможця, він став новою мішенню суперників. Намагаючись допомогти, Джонс наздогнала його та відкрилась для м'яча. На жаль, не лише вона опинилась поруч з ним - у мить кидання квофела росіянин занадто близько до нього наблизився й штовхнув, від чого м'яч полетів зовсім не до Гестії. Дуже хотілось взяти биту та штовхнути його у відповідь, та цим вже зайнявся їх другий відбивач, поки Джеймс допомагав Елеонорі. Але мить була втрачена разом із м'ячем, і Гестії вже довелось гнатися за загоничем чорної команди. Та й це їй не дозволили, жбурнувши бладжер, що зовсім недавно летів у ворога. Цим справа не закінчилася, не попавши бладжером вони направили одного з ведмедиків. До дівчини почав наближатися один з противників, хоча в Гес не було квафелю. Це їй зовсім не сподобалось, ці навіжені явно мали намір, якщо не забити м'яча, то забити гравців. Довелось маневрувати у повітрі, уходячи у крутий поворот за вежу з вболівальниками. Нарешті, від дівчини відчепились, але вона була вже занадто далеко від місця, де зараз розігрувався квафель. Не гаючи більше часу і вирішивши, що наступного разу вона сама піде тараном, а суддю треба буде дементорам віддати за таке свавілля так званих гостей матчу.
Знову все змінилось, і поки вона намагалась відірватися від переслідування, Старк вже заволоділа м'ячем, треба було швидше приймати пас і розігрувати м'яча. Здавалося, що пройшло не кілька хвилин матчу, а кілька годин, та рахунок досі був по нулям. Можливо, це добре, адже означає, що вони не така вже й погана команда. Але довго їм вдача посміхатися не буде.
- З такими хлопцями хіба засумуєш? - скептично відповіла Гестія, приймаючи квофл і уходячи з лінії польоту бладжера.
Тактика обміну м'ячиком поки що працьовувала, дівчатам вдалось добратися до ворожих кілець. Здавалось, все йде ідеально, щоб забити цей м'яч, він вже був у руках Джонс, залишалось лише передати його вгору, де його має забити третій загонич. На крилах впевненості Джонс віддала пас до третього загонича, та не встигла навить зрозуміти, зловив він його чи ні. Нарешті, удача вирішила, що замало Гестія сьогодні понервувала. У ту мить, коли дівчина занесла руку і віддала квофл, в плече немов врізався кулак титана у вигляді бладжера. Намагаючись втримати рівновагу, хоча б однією рукою тримаючись за мітлу, Джонс закрутилась, налетівши при цьому ще на когось, при чому вона не встигла зрозуміти, свого чи не свого. Та нещасний відбувся легким переляком, чого не можна було сказати про Джонс, яка змогла-таки вирівняти мітлу, та права рука слухалась її не дуже добре, при кожному русі віддаючи в плечі вогняними сполохами.
Старк пірнула і правильно зробила: теревенити під час гри - це ажніяк не гарна ідея. Прослідивши за нею, Джим підвів погляд на дурмстранця і посміхнувся так щиро, як тільки міг.
- Вібач, чувак, здається ти не прийшовся їй до душі. Така вибаглива, егеж?
Але матч тривав, тож Поттер, помахавши гостю на прощання, знов огледів поле у пошуках бладжерів. Бладжерів не було, зате була Джонз, яка, здається вирішила, що їй затісно у встановлених рамках, і вилетіла за трибуни.
- Якого біса!
Поттер мимоволі вхопився за голову обома руками. Це було порушення, але залишався шанс на те, що зачарований краєвидами арбітр не помітить. Але він помітив, ще й як. Над полем пролунал гучний свисток, і водночас із ним - глухий удар і неголосний зойк загонички. Гес вхопила бладжера, и Джеймс майже відразу опинився поруч із нею. Мав би летіти до судді, але старий хрін на мітлі, з його вибірковим баченням порушень зачекає. До того ж, за бладжер хлопець почував свою власну провину.
- Як рука, Гес? Поворуши-но пальцями. Візьмемо тайм-аут?
Звичайно він міг би й сам обдарувати однокурсницю якимсь епіскеєм, але в медичній магії він був не дуже. Тож його закляття могли допомогти, а могли й спрацювати як раз навпаки.
Давно треба просити Лілз допомогти мені з цим. Це ж просто смішно, я навіть елементарного перелома не зрощу.
Переконавшись, что Гестія загалом у нормі, капітан залишив її, щоб приділити нарешті свою увагу судді. Той довго думати над покаранням не став: штрафний. Трибуни стихли. Навіть на дурмстранському боці не було помітно ніяких радощів, здається вони, хоч скільки б не вболівали за своїх, але теж не надто раділи такому відвертому потуранню фаворитам, гоґвотрськи ж ряди несхвально загули. Джим знайшов поглядом Дамблдора, щось дуже вже йому хотілося побачити, що буде робити з цим директор. Але на відміну від люто обуреної Макґо, що сиділа у той самій ложі - я завжди почував, що ви - наша людина, декане! - старий бородань з легкою посмішкою спостерігав за тим дурдомом, ніби хотів сказати щось на кшталт "несправедливе суддівство - не найгірше, що очікує на тебе в житті". Егеж, не найгірше! Джим вибухнув. І справа була навіть не в тому, що напружена боротьба зараз йшла за кожні десять очок, не в тому, що через брудну гру дехто мало не розбився. Просто Золоторіг не переносив несправедливість у будь-якому її прояві. Сам він встиг нарахувати не менш за півдюжину грубих порушень з боку супротивника, таких, що мало не коштували гоґвортцям гравців, а значить і значного послаблення команди: лави запасних у квіддичі не було. Але ж ні, арбітр помітив лише те, що Джонз вилетіла за межі - страшний злочин проти квіддичу взагалі й його суддівської величності зокрема! Та що він собі взагалі думає, що ніхто не помітить?
Приблизно все це й викладав капітан збірної ворогові народу. Той відмовчувався і тільки недобре зиркав на гриффіндорця. У якийсь момент Джеймс почав сумніватися, що його взагалі розуміють, адже для такого матчу могли запросити й іноземця. Єдине, в чому сумнівів бути не могло - так це в тому, що варто теперь йому самому допустити порушення, його радісно й урочисто дискваліфікують. Але кого це зупиняло. Не Поттера точно. Поттера зупинило інше. В якусь мить він відчув доторк до ліктя і побачив Люсінду. Та говорити багато не стала, а тільки ледь помітно кивнула, самим лише поглядом вказуючи на непомітний золотистий відблиск у повітрі. Лише у декількох футах. Щойно гра почнеться - а штрафний вже є гра - вона вхопить його у секунду.
- Закінчуй свій цирк, Поттер. Я хочу отримати своє маслопиво.
Намагаючись не дивитися на снітч, щом не дати підказки ловцю Дурмстранга, Джеймс повільно, немов зачудований, кивнув судді.
- Так. Штрафний. Зрозуміло. Свистіть у свого свистка.
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Отредактировано Severus Snape (2014-11-19 09:26:15)
Лео засміялась, бойовий настрій загонички радував і означав, що моральний стан (не дивлячись на всі труднощі) тримався на високій планці.
- Ти дивись, вибирай не над-то волохатого на святкову вечірку після матчу! - гукнула Джонс білявка, перед черговим маневром. Коли загоничі підлетіли до воріт, то здалось що саме повітря стало інакшим, якимось напруженим, та недоброзичливим. У Старк навіть під ложечкою засмоктало, в передчутті якоїсь лажі. Та все ніби йшло як по маслу, тому дівчина намагалась заспокоїтись та думати тільки про останній маневр. І ось, Гестія прийняла пас, третій загонич був готовий його прийняти, Елеонора робить зигзаг у повітрі, щоб відвернути увагу воротаря і... Бабах! Рейвенклоука навіть не одразу зрозуміла що сталось, просто механічно обернулась на звук та зупинила мітлу, передчуваючи що сталось щось дуже важливе. Мимо неї, в якійсь незвичній для гравця позі, пронеслась гриффіндорка, та налетіла на воротаря команди суперників.
- Джо!- Норін перелякано по гукала бойову подругу, та одразу ж ринулась до неї. Дякуючи Мерліну пролунав свисток та дав білявці шанс розібратись в ситуації. Гестія вирівняла мітлу, але сиділа якось невпевнено, здавалось що вона може от-от впасти, до того ж дівчина притискувала руку, і по виразу обличчя загонички можна було сказати, що нічого доброго не сталось.
- Що сталось?- стурбовано запитала чарівниця, підлетівши ближче, та допомагаючи Джонс приземлитись на землю. Не встигли дівчата спішитись, як до них прибіг Поттер, та запитав те ж саме, що і білявка хвилину назад.
- Джим, що тут діється? Чому суддя свистів? Невже нарешті почав робити свою роботу? - з сарказмом помітила рейвенклоука, та кивнула в сторону чоловіка. Лео здавалась, що вона пропустила цілу вічність поки возилась зі своєю мітлою, сердилась сама на себе, що не змогла вчасно втекти та втратила дорогоцінний в цій грі час. Зараз команда розділилась на два фронти, Людо та Люсінда вже стирчали коло судді та намагались щось йому пояснити, а над рукою Джонс вже чаклував їх воротар. Хлопець-хаффлпаффець збирався піти після Гогвортсу на стажування до лікарні св. Мунго, тому досить багато тямив в лікувальній справі. На серці у Лео відлягло, тепер хоч гриффіндорка була в більш надійніших руках.
- Ну то як?- звернулась до дівчини білявка,- Будеш за мною встигати, чи мені всю славу від виграшу собі забирати?
Підколоти Джо це було просто ділом честі для Старк, до того ж їй хотілось якось "віддячити" за "зірочку" якою нагородила загоничка дівчину в самому початку матчу. Елеонора і не сумнівалась, що гриффіндорка за словом до кишені не полізе, головне тільки щоб невеликий жарт не перейшов в масову сварку, як це частенько бувало між дівчатами. Неподалік від групи, де і знаходилась білявка хтось голосно засміявся і дівчина одразу ж повернулась на звук. То були студенти дурмстрангу, які тицяли пальцями на збірну Гогвартсу, та голосно гиготіли. Лідером цього всього руху був той самий росіянин, який вже достатньо надокучав рейвенклоуці.
- Такіх маліх і абігрівать какєто жаль. Исчо разплачутьси!- компанія розсміялась ще голосніше, а терпець у дівчини увірвався. Її щоки палали ніби полум'я, коли вона зірвалась з місця і твердою ходою почала рухатись до іноземців.
- А куди це ми?- здивуванню Елеонори не було меж, коли її ноги відірвались від землі, та вона повисла на руці у Бегмена, який міцно тримав дівчисько за талію.
- Відпусти мене! Бо ти зараз опинишся на місці тих довбнів!- білявка марно брикалась, але навіть не доторкнулась до друга, тільки лишній раз розігнала повітря. Людо розвернув Старк до команди, та проніс її ще пару кроків поки сам не втомився і не опустив дівчину на землю, хоча з обіймів так і не випустив.
- Так, все. Зараз буде останній ривок,- прошепотів він на вухо своїй однокурсниці,-Зосередиться. В мене не буде часу тебе прикривати.
- Наче мені це потрібно!- фиркнула Лео, та скинувши руку друга попрямувала до загоничів, які вже сідали на мітли. Хоча рейвенклоука і не показувала, та слова Бегмена вона сприйняла більш ніж серйозно.
"Останній, так останній! Ці тролі ще побачать в мене з чого зроблена збірна команда Гогвортсу!"- Лео сіла на свою мітлу, та відштовхнувшись від землі злетіла в небо. Зараз їм необхідно було відбити це пенальті будь якою ціною. Білявка посміхнулась їх воротареві і показала жестом, що все буде добре, здається його це трохи заспокоїло. А може це також була просто гра в вихованих людей, бо Старк зовсім не було спокійно, поки вони шикувались для захисту воріт.
- Ну що, готові?- запитала Елеонора за секунду до свистка.
Ну от, вдача полишила дівчину, а заразом вирішила показати хвоста й всій команді. Не дивлячись на те, що плече нестерпно боліло, жага помститися розгорілася ще дужче. Невже вона винна, що її загнали за краї поля? Що, треба було приймати тараном цього велетня, зустрічати його лобом? Добре, наступного разу вона так і зробить, але не було впевненості, що суддя також не запише це на її рахунок і не назначить ще один штрафний. Спустившись на землю після свистка арбітра, Джонс спробувала розім'яти руку, посилаючи прокльони в сторону судді та гравців протилежної команди.
- Який тайм-аут, добре все, граємо далі! - досить нервово відповіла дівчина Джеймсу, стискаючи та розтискаючи пальці. Ними вона ворушити могла, але ось підняти вгору руку навряд чи. - Ага, зараз, роботу він робити свою буде. Мабуть, занадто часто по голові бладжером отримував, знахабнів взагалі!
Поттер пішов розбиратися з суддею, а Джонс зайнявся майбутній лікар та воротар в одному обличчі. Пообіцявши йому вогневіскі після матчу, чого вже там мелочитися на вершкове пиво, дівчина відчула, як біль поступово починає стихати. Вона могла вже не тільки ворушити пальцями, а й підійняти руку. Як виявилось, нічого дійсно серйозного не було, звичайний забій, а тому й вилікувати було не так важко.
- Еля, озирнись, це я вже у проміннях слави купаюсь! Он скільки галасу наробила та уваги привернула, так що це тобі доведеться за мною встигати, - усміхнулась Гестія, але якось не дуже радісно. Адже через неї зараз їх команді будуть забивати штрафний, і нехай у цьому не така вже її провина, себе вона почувала через це не дуже добре. Адже могла полетіти кудись в іншу сторону, у межах поля, або взагалі двинути ногою цього нахабного ведмедя.
Гес не знала, чого зараз бажає найбільше - помститися чи перемогти. На жаль, перше з другим не можна було об'єднати, адже шанс перемогти в них буде лише після того, як Люсінда спіймає снич. А це вже буде не така добра помста, якої жадала дівчина. А ось трішки змінивши тактику можна зруйнувати усю їх гру. Як показував досвід, раптові появи Старк то тут, то там перед цими бовдурами мали успіх, вони не звикли на несподіванки, тому можна буде цим скористатися.
Воротар майже повністю вилікував плече, на більше не вистачило часу, але й цього було більше, ніж достатньо, щоб дівчина бадьоро стрибнула на мітлу та повернулась у повітря, вишукуючись разом з іншими перед штрафним. Всі чекали та спостерігали за загоничем противника, який вийшов один на один з воротарем.
- Старк, думаю, я можу поділитися з тобою краплинами слави. Розігруйте м'яч, а я поки буду відволікальним маневром.
Більше пояснити не було часу, роздався свисток, квафель полетів у кільце, всі немов завмерли разом з часом, принаймні так здалось дівчині. Та, на щастя для всіх, воротарю не дарма було обіцяне вогняне віскі - він майстерно відбив м'яч, і знову почалась гра. Не гаючи й хвилини, Гес разом з іншими поспішила виконати задумане, а точніше - заважати противникам. Квофл опинився у руках їх третього загонича, а тому зараз на нього буде охота, і Джонс вирішал запобігти цьому. Нехай в неї й не було м'яча, і в противників його не було, вона виринала знизу перед їх самим носом, пролітала занадто близько від них, не настільки, щоб торкнутися, але достатньо, щоб закрити кругозір від кфовла. Кілька разів показала язик, кілька разів більше непристойні жести. Гес намагалась завадити трьом загоничам об'єднатися задля наступу, але, у той же час, намагалась слідкувати за грою власної команди, щоб прийти на допомогу у разі чого. Та у майстерності Старк вона не сумнівалась, а тому зараз своїм обов'язком вважала благородну помсту. Це була трішки нова тактика, але не менш дієва. Якщо вони дозволяють собі ганяти гравців та нападати, то чому вона не може дозволити собі трішки політати? Як казав Поттер перед початком матчу - швидкість, шило в одному місці та нахабність. "Нехай понервують трішки, не силою, так хитрістю візьмемо. Але непогано було б, якби ця Люсінда зловила таки цей довбаний снич".
Команда вишикувалася у повітрі в очікуванні того моменту, коли загонич суперника зволить нарешті почати рух. Але ні, не всі. Поттер одним оком, намагаючись не заінтригувати дурмстранського ловця, поглянув убік і побачив, що слізеринка напружено застигла у повітрі, очікуючи на свисток. І він пролунав.
З квафелом у руках хлопчина у чорній мантіі полетів до воріт, виконуючи класичний обманний маневр з підміною цілі. Старий прийом, якщо навіть загонич може його розпізнати, то що вже говорити про голкіпера. Росіяни явно недооцінили гоґворців, якщо думали так просто втерти їм окуляри. Переконавшись, що гаффлпафець без проблем упорався з м'ячем, і гра продовжується, Джим поправив свої і зосередився на ловчині. Саме вчасно. На Люсінду, здається, відкрили полювання. Двоє відбивачів у чорних мантіях вже помітили її маневри і перекидувалися бладжером, намагаючися зачепити дівчину. Але Шафік недарма увійшла у збірну. Вона була дуже швидка та маневрувала на грані фантастики. Хотілося б вірити, що у атакуючих не було шансу, але ризикувати все ж було не варто. Наздогнавши другого бладжера, Джеймс акуратно повів його до позиції, з якої можно було б провести гарний удар, і краєм вуха почув короткий дзвінок і тріумфування на трибунах. Хтось забив, але хто, було не зрозуміло, та й не до того. Дочекавши зручного моменту, капітан щосили замахнувся битою та вдарив по м'ячу. Той гайнув напереріз і вибив свого побратима за секунду до того, як той мав вдарити Лу в спину. А ще за мит слізеринка загальмувала, урочисто здіймаючи вгору праву руку.
Перемога!
Джеймс із бойовим кличем, якому б позаздрив, мабуть, сам Годрік, крутонувся у повітрі, демонструючи усім бажаючим своє фірмове потрійне сальто. Арбітр, здається, зовсім не зрадів закінченню короткого матчу, бо ще з хвилину не свистів, але так чи інакше, йому довелося це зробити. Один за одним гравці приземлювались, приймаючи вітання від тих, хто не стримавшись, вибіг на поле. Звичайно, більш за всіх отримала Лу, і недарма, адже ловець майже завжди був тією самою людиною, що й одна у полі воїн, та ще й такий воїн, що може виграти відразу всю війну. Нажаль, поза межами спорту все було ажніяк не так просто. Але нащо думати про це сьогодні? Сьогдні святкуватимемо!
- Гультяю! - крикнув відбивач до Блека, що як раз пробився крізь щільний натовп. - Забезпеч весь Слізерин маслопивом за мій рахунок. Ні, не забивався я головою. І бладжера не вхопив, на відміну від Джонз доречі. Гайда до горбатої відьми і повертайтеся у всеозброєнні. Сьогодні Гоґвортс вшановує своїх героїв, тож простежемо, щоб весело було усім, хочуть вони того чи ні. Гес, - звернувся він до однокурсниці, коли Сіріус пішов на своє завдання, - Ти крута! До речі, хто забив? І де Лео?
Він озирнувся і побачив Старк зовсім поруч, а неподалік від неї - ведметролля, вже без мітли і біти.
- Ти пращай міне, дєвочка, - здається чувак намагався порозумітися, але з таким акцентом він навряд міг на це розуміння розраховувати, але хтозна, може рейвенкловці здатні і на таке, з них станеться. - Ні хотіл, проста заігрвсі. Ти харошо лєтаїш дуже.
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Отредактировано Severus Snape (2014-11-24 09:27:08)
Лео була роздратована: вона ненавиділа бути в програші, не терпіла коли почувала себе зайвою і тим паче дівчину до чортиків бісило, коли її називали Еля. Але замість того, щоб вивалити всі свої почуття на інших, дівчисько міцніше стиснула зуби, та зробила глибокий вдих. Допомагало поганенько.
"Добре, що мені тоді підвернувся той росіянин, бо могла постраждати вся команда",- будучи вже в повітрі, подумалось чародійці. По виразу обличчя Джонс, яка звернулась до рейвенклоуки, в неї був якийсь план, але поділитись ним вона не встигла. Свисток пролунав занадто швидко, та гра вже знову почалась.
"Чудово, тепер мені тільки потрібно навчитись читати думки і я все буду розуміти, Мерлін вас побери!"- Старк роздратовано відкинула за спину світле волосся та кивнула їх третьому загоничу, щоб він прийняв пас. Діяти потрібно було швидко, тому Елеонора міцніше вхопилась за мітлу і як тільки квофл був у хлопця почала набирати швидкість. Двоє загоничів діяли злагоджено проводячи маневри і передаючи паси, декілька разів супротивникам все таки вдавалось заволодіти м'ячем, але його швидко вдавалось захопити назад. Було важко, але з часом роздратовані думстранці починали більше уваги приділяти Гестії, яка поводила себе достатньо провокаційно.
"Це наш шанс,"- промайнуло в голові у рейвенклоуки, коли квофл був у неї в руках. Дівчисько міцніше перехопила рукою мітлу та притиснулась до неї, вона чула удар бити та як бладжер розсікає повітря, але не поверталась. Кожний даремний рух міг завадити їй, знизити швидкість та дозволити паніці захлеснути розум. Вона відчувала, ні навіть знала, як зараз будуть розгортатись події і в неї був план. Як і в минулий раз відбивач команди суперників з'явився як ні звідки, зі своєю гидотною посмішкою на вустах, але Елеонора не збиралась в цей раз відступати. Свист бладжера позаду посилювався, а значить в неї є...
"Один... Два... Три!"- білявка різко відхилилась в сторону і бладжер врізався в груди думстранцю, змітаючи його з дороги рейвенклоуки. "Урааа!!!"
Але насправді радіти було ще зарано, можна було виграти бій за квофл, але Старк хотіла виграти матч. Загоничі майстерно розіграли м'яча перед воротами росіян, заплутали воротаря як могли, але він був скелею! Здавалось, що в його захисті не має жодної пробоїни, а відбивачів збірної Гогвортсу ніде не було видно.
- Вліво!- крикнув знайомий голос і Норін інстинктивно йому підкорилась, бладжер запущений Бегменом змусив воротаря відсахнутись та звільнити нижнє кільце. Як по інерції, Лео підхопила пас, та якнайшвидше та як найдужче жбурнула його в ворота! Гоооол! Трибуни волали, білявка бачила, як деякі студенти школи повскакували на ноги та почали стрибати. Всі кричали та раділи, та що там, не зважаючи на те, що це був тільки забитий гол, Старк і сама відчула неабияке піднесення. Вона витерла з лоба піт, та весело посміхнулась команді. Голкіпер дурсмтранців вибивав квофл від воріт і дівчина поспішила зайняти свою позицію. Чесно кажучи, вона не аби як перелякалась, коли побачила суперників, які гуртом перли на неї. Схоже було, що на меті в них не забити квофл, а старти білявку з лиця землі. Лео затамувала подих та обвела поглядом поле, здається не тільки вона була такою розгубленою.
"Ай, була не була!"- легким дотиком та нахилом тіла вперед чарівниця повела мітлу вперед, вона набирала швидкість і бачила, що серйозність думстранців змінюється здивуванням. Невже, вона, оця мала пройда, збирається брати їх на таран? Ну... так. В останній момент хлопці розлетілись хто куди, стрій був розбитий, але кфофл все ще був в руках чорної команди. Елеонора швидко наздоганяла, намагалась перехопити м'яча, але момент несподіванки був втрачений, ось суперники вже знаходились на їх половині поля. Ще трохи і ворота будуть атаковані. Свисток! Він пролунав настільки несподівано, що дівчисько ще довго не могла зрозуміти що ж все таки сталось? Вони що перемогли? Справді? Точно-точно?! Гравці вже почали приземлятись на землю, білявка бачила, як трибуни пустіють, а студенти Гогвортсу вивалюють на поле різнокольоровою смугою. Земля під нею ніби стала живою та майоріла стрічками та плакатами, чомусь саме ця картина завжди подобалась капітанові рейвенклоуської команди і вона залюбки залишилася в небі та спостерігала далі. Та ні, чарівниця посміхнулась та спустилась на землю останньою, натовп мало захлеснув білявку в свої обійми, але хтось схопив її за руку. Лео різко повернулась, та побачила перед собою скелю, піднявши голову вище (набагато вище ніж вона звикла) дівчина зрозуміла що то був той самий відбивач, що мало не зробив її калікою. Елеонора нахмурила брови.
- Що тобі треба?- суворо запитала Старк, прямо дивлячись на зніяковілого дурмстранця. Він почав щось бельмотіти і всі питання були просто таки написані на обличчі чарівниці.
"Га? Що? Де?"- дівчина скривила губи в незрозумілій подобі посмішки,- "Мамцю ж рідна, та що він від мене хоче?"
Що казати, цього разу Джонс вирішила віддати лаври Старк, беручи на себе роль набридливої комахи. Але ця тактика спрацювала, і нехай не завжди ворожа команда відволікалася на нав'язливу Гестію, та загоничам стало легше грати, і це підтвердилося першим голом, який забила Елеонора. Не зважаючи на те, що вже завтра ця рейвенклоука буде дратувати й виводити з себе, сьогодні Джонс раділа її голу як своєму власному. Та на відкритті рахунку матч не закінчувався, особливо коли дурмстранці пішли у контратаку. Тут вже довелося активніше гнатися за ними, намагаючись перехопити квофл.
Несподівано все скінчилося зі свистком арбітра. Джонс не зразу зрозуміла, що трапилось, хто знову проштрафився і хто переміг. Та коли побачила повітряні танці Джеймса, все стало на свої місця, особливо колі дівчина побачила золотий м'ячик у руках їхнього ловця. Почався галас, радісні вигуки, усі готові були розцілувати Люсінду, і Гестія не була винятком. Хто б сказав про таке їй ще кілька днів тому, вона б відвела нещасного до Лікарняного крила перевірити здоров'я. Але сьогодні вона раділа, і байдуже, що радіти доводилось ненависній слізерінці та дратівної рейвенклоуки.
- Ми всі круті! - дівчина наштовхнулась на підійшовшого Поттера, обіймаючи за плечі. - Ми забили, ми виграли, мі будемо гуляти! Не знаю, де Старк, та мені зараз потрібен наш воротар, я йому винна! Доречі, Джеймі, готуйся, будеш в нас сьогодні принцесою! Ти колись одягав рожеві сукні? - сміючись, дівчина почала шукати очима воротаря.
Та воротаря десь відтіснили, а тому пообіцяти йому вже обіцяне вогняне віскі, яке доведеться діставати якось потім й потай від старших, Гес не могла. Натомість вона побачила Старк, яка спілкувалась з дурмстранцем. Це виглядало досить дивно, особливо вираз обличчя хлопця, який ніби соромився грізного погляду малої Елеонори. І дійсно, на його фоні вона була тендітною дівчиною, яку можна зламати, один раз обійнявши.
- Гей, Старк, хлопця собі нового знайшла, налагоджуємо дружбу народів, - крикнула дівчина, пробираюсь до неї та обводячи поглядом дурмстранця. - Бери його вже до нас, познайомиш. А чого, гуляти так гуляти, сьогодні нам все можна!
Махнувши рукою, Гестія почала пробиратися до виходу з поля. Питання про свято раніше не обговорювалося, та й усі факультети не влізуть в жодну вітальню. А відмітити таку подію треба було всім разом, адже перемога їх спільна, усієї школи. Підсиливши голос заклинанням Сонорус, дівчина піднесла паличку до горла.
- Агов, нумо до Великого залу святкувати!
Голосно. Дуже голосно було зараз на стадіоні. Чого тут тільки не можна було почути: вітання, питання, якісь на ходу творені віршики про кращу в світі квіддичну збірну, гімн Гоґвортсу, як завжди співаний різними людьми на різний мотив, іноземне мовлення, і навіть суперечки про те, чия заслуга більша – грифіндорців чи таки слізеринців. У такі моменти Джеймс іноді починав шкодувати, що не може просто скористуватися мантією-невидимкою. Але зазвичай таке довго не тривало, бо було б все ж таки дуже сумно без всієї тієї уваги, що випадала зараз на його, як капітана команди-переможця, долю. На правах шкільного старости навісивши запотиличник одному з учасників дебатів, третьокурснику в жовто-червоному шарфі (тому що сьогодні, хоча б один день, школа не мала бути поділена своїми вічними роздраями), Поттер озирнувся. Команда не зібралася разом, як зазвичай: кожного гравця підхопили «свої»: зелена хвиля віднесла кудись Люсінду, голкіпер та загонич загубилися десь серед борсуків. Бегмен, здається, ще кружляв у повітрі. Тож Джим вирішив перенести капітанську промову на більш зручну мить, підхопив під лікоть Лео, яка намагалася порозумітися з відбивачем росіян: дружба народів - дружбою народів, але тут, як то кажуть, не судилося. Другою рукою він зачепив Гестію і потягнув їх подалі від натовпу, кудись убік Чорного озера. Тільки вийшовши за межі поля, грифіндорець зрозумів, що нарешті може знов чути хоча б власні думки.
- Оце гра! Варто було об’єднатися заради такого матчу, егеж? Як твоє плече, Гес? Підеш до мадам Помфрі? Чи може, покажемо тебе Лілс, вона вже непогано розуміється на квіддичних травмах.
Йому здавалося, що він каже щось не те, що мав би сказати щось про те, як захопливо було нарешті співпрацювати, а не тільки грати один проти одного, і що він сподівається, що не розгубить таку команду і після закінчення школи, хоч в квіддич їм, мабуть, грати вже не доведеться. Але, може статися, доведеться ще працювати разом, бо, якщо він не помилявся, дівчата так само, як і він, збиралися до аврорату. Тож мабуть що знов і знов у майбутньому їм об’єднувати сили проти когось іншого. Тільки то буде вже не гра. Але слова вилітали якісь зовсім не такі.
- Як думаєте, Дамблдор дозволить зробити загальну вечірку для всього Гоґватсу чи знов будемо святкувати кожен на своєму факультеті? Було б добре зібрати усіх у Великій залі, як думаєте? Може й дурмстранців варто було б запросити? На знак доброї волі чи щось таке.
Насправді він ажніяк не хотів би ділити з іноземцями цю вечірку і казав усе це лише тому, що так було правильно, а іноді заради того, що правильно, варто поступитися власними інтересами.
- А може нас би навіть до Гоґсміду б відпустили?
Хоча це було не так щоб і важливо. Магічне поселення було ще цікавим курсі на третьому, а потім так тісно переплелося з не дуже веселою історією Муні, що не викликало вже ніякого захвату.
- Так, мабуть, Гес права, краще до школи. Засвітимося у Великій Залі, покажемо всім, як втомилися і гайнемо до вітальні. Відпочивати. Блек притягне маслопива та ще щось цікавіше мабуть. Ти ж з нами, Старк? Інші прийдуть точно. Ну, може, окрім Лу.
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Отредактировано Severus Snape (2014-11-30 19:59:25)
Чарівниця ще декілька хвилин намагалась зрозуміти, що від неї хочуть, а потім їй це обридло і вона меланхолічно дивилась повсюди інколи киваючи головою своєму співрозмовнику. Очима дівчисько вже знайшло Бегмена, але він купався в промінні слави, тому можна його не чіпати, зараз він її явно не врятує від горе-залицяльника. Здавалось, що через цього іноземця все свято протікає повз рейвенклоуку, а вона також приклала свою руку до перемоги.
"Чорти б побрали цих занадто ввічливих англійців",- сердилась дівчина. Але що їй залишалося робити? Лео здавалось, що втекти від цього тролю їй так просто не вдасться, а зрозуміти його ламану мову було просто неможливо.
- Та відчепися ти від мене! - не втрималась чарівниця,- Не розумію я тебе, розумієш? Може ти німецьку знаєш? Дойчланд? Ні?
Старк знову важко зітхнула, ну що за день, а?
- Гей, Старк, хлопця собі нового знайшла, налагоджуємо дружбу народів, - з нізвідки з'явилася Джонс, та оцінюючи глянула на дурмстранця - Бери його вже до нас, познайомиш. А чого, гуляти так гуляти, сьогодні нам все можна!
- Та я ще зі старим не знаю, що робити... Та що я тут налагоджую? Я його не розумію, а він собі щось белькоче! Джо, забери його від мене,- благала білявка,- Він причепився до мене, як реп'ях ще з матчу!
Але здається у гриффіндорки були інші плани, більш грандіозні ніж врятувати рядового Райяна від лап злого та суворого росіянина. А наче б то повинна буле, адже не даремно дівчина протирала мантії в гостьовій хороброго факультету. Норін знову зітхнула, якось їй зовсім не хотілось сьогодні вирішувати ніяких проблем крім "Як бі гарненько забити квофл в ворожі ворота", та "Як би не попастись під бладжер". І коли Старк знову хтось потягнув за лікоть, вона просто покірно пішла слідом перші декілька секунд навіть не дивлячись куди і з ким. Коли ж вона побачила Поттера, то буда і здивованою і задоволеною одночасно. Нарешті буде з ким поговорити! Хлопець відтягнув обох загоничок до більш спокійного та тихого місця, Елеонора стурбовано дивилась то на одного гриффіндорця, то на другу. І коли білявка вже хотіла запитати, що сталось не кричачи на все горло, то заговорив Джим. Здається це і повинна була бути капітанська промова, але чому тільки для двох персон?
- Звичайно,- чарівниця радісно посміхнулась капітанові,- Шкода тільки, що ми всі випускники, та не зможемо передати подібний досвід молодшим курсам. Було дійсно класно.
Поттер виглядав не таким як завжди, а може просто Елеонора звикла до стереотипів в яких його описували тільки як підкорювача жіночих сердець, постійного порушника спокою та гострого на язик дикуна. Здається він був якимось розгубленим та базікав про всякі дрібниці опускаючи щось дійсно для нього важливе. Та Лео не звикла лізти до чужої та незнайомої їй душі, до того ж це біло кому робити і крім неї.
- О, то ти не знаєш? - дівчина здивовано подивилась на старосту та склала руки в замок,- Дамбі сьогодні збирає вечірку з усілякими знаменитостями, говорять, що приїде навіть Міністр Магії, щоб привітати переможців та подивитися наскільки хорошою була ця ідея з міжнарожним матчем по квіддичу серед різних шкіл. Але мені здається, що то буде дуже сумна фігня. Гірша ніж прийоми моєю тітки.
Дівчина скривилась ніби проковтнула якогось жука, але ж її родичка і справді не мала ні смаку, ні звичайного жіночого шарму, та й розмовляла на всякі дурні теми. Ото наприклад, як в минулий раз, цілий вечір тріщала про чистокрівні сім'ї і про те, що потрібно гнати тих бруднокровок поганою мітлою. Добре, що Лео підпалила їй тоді перуку самим що не є маглівським винаходом - запальничкою.
- Поттере, ти ж староста школи, ти ж знаєш, що я не можу зайти до вашої вітальні і мені за це влетить- Старк швидко змінила свій серйозний вигляд на свою звичайну посмішку,- Звичайно я з вами. Тільки Людо заберу, якщо зможу, і може ще щось.
Отже, через хвилин п'ятнадцять рейвенклоука уже стояла з повними пакунками їжі та декількома пляшками пійла перед дверима в гриффіндорську вітальню.
Прохання врятувати Старк Гестія вже не чула, націлившись на гуляння. Та не встигла дівчина поринути у людський потік та направитись до Великого залу, як її зненацька перехопив Джеймс. Та це не заважало усім навколо штовхатися, наступати на ноги та створювати неабиякий галас.
- Я думаю, якби тут були всі з нашої команди, то ми все-одно перемогли б! І може, набагато швидше, - посміхнулася Джонс, поглянувши на Елеонору, яка стояла поруч. Десь всередині дівчина розуміла, що це не так, адже обирали для участі в матчі найкращих, і сумніватися у майстерності тієї ж Старк не доводилось. Але не спровокувати рейвенклоуку Гес не могла, це вже стало звичкою, виробленою протягом не одного року. - Яка Помфрі, ти знущаешься? Хочеш, щоб я все найцікавіше пропустила? Ні, нехай вже Еванс щось швиденько наколдує, хоча воно й не болить майже.
Плече вже дійсно не турбувало, лише іноді, коли хтось кудись поспішаючи, штовхав Джонс. У такі хвилини хотілось пнути чи штовхнути у відповідь. Але настрій був добрим, та й метушня була виправдана, тому Гестія намагалась не відволікатися на такі дрібниці ті скоріше потягнути друзів у школу на загальне гуляння.
- А що там передавати? Нехай вчаться грати - ось їм весь досвід! Нам же ніхто нічого не передавав, та й ось, впорались! Можна, правда, фотографію на пам'ять зробити, та я думаю, охочих зафіксувати історичних діячів у нашому лиці знайдеться багато! Так що, Страк, раджу тобі привести себе до ладу, щоб наступні покоління не питали, а що це за розпатлана білявка з мітлою.
Розмови про звану вечерю директора та зайнятий якимись великими шишками Великий зал не дуже порадували дівчину, вона хотіла великої вечірки, і навіть була не проти дурмстранців. Зараз, коли матч вже закінчився, вони сприймалися звичайними студентами іншої школи, а це вже було дуже цікаво, Джонс не доводилось тісно спілкуватися не з англійськими магами.
- Еля, невже тебе так лякає порушення правил? До того ж, вони й самі повинні розуміти, що мі забажаємо святкувати по своєму! Вони самі були за об'єднання, тому нехай не лаються, приходь до нашої вітальні та бери з собою, кого зажадаєш! А я потурбуюсь, щоб твій новий кавалер, - Гес кивнула в сторону дурмстранця, - з друзями також прийшов.
Очима Джонс вже відшукала капітана ще кілька хвилин назад ворожої команди. Було набагато легше поговорити з одним, головним, ніж з кожним особисто, враховуючи те, що вони погано розуміють англійську. Та якось на жестах вона зможе їм донести велику ідею.
- Точно! - Гес поглянула на Поттера. - До Великого залу, там можна буде набрати чогось смачненького! Правильно мислиш, Джеймі. Коротше, пішли, а то нас тут зараз затопчуть, а там усе з'їдять.
Хто куди, а Джонс пробралася до капітана дурмстранської команди. Цей велетень не викликав особливої довіри, чи своїм виразом обличчя, чи завеликим ростом та шириною плечей, але Гес це не зупинило, налагоджувати дружбу народів, так налагоджувати. На диво, довго йому пояснювати не довелось, цей в англійській тямив більш-менш. Відповіддю його був кивок та ледь помітка посмішка краєм губ. Вирішивши, що цього буде достатньо, нехай приходять, якщо забажають, а ні, так їм більше дістанеться, Джонс поспішила виконувати заплановане, спочатку у Великій залі, а потому - у власній вітальні.
Почувши новину про вечірку у директора, Поттер схвильовано подивився на Старк.
- Е... я сподіваюся, капітанів команд туди не потягнуть? Ні, я б звичайно залюбки потеревенив зі старим, але міністр мені давно не до вподоби. Щось не хочеться витраачти на це вечір.
Взагалі-то вечірки такого кшталту були коником Слагхорна, Лілз ходила тули регулярно, за щр й отримувала незлобливі насмішки Джеймса. Але з чого б нормальний чувак Дамблдор вирішив влаштувати у себе те саме - та ще книга семипечатна. Можна було собі уявити, яка нудьга - розмовляти про квіддіч, коли сам бачив квафела востаннє сто років тому. Ні, Джим цілковито був упевнений, що хоче цього уникнути, саме тому, помітивши на підході до зали профессора з якимсь ще солідним чолов'ягою, Золоторіг був тільки радий, що їх обох вже відволікає Людо.
А в великий залі, здається, зібралася вся школа. Ні, що б там не казали, але не так вже і погано було ще раз пережити ці захоплюючі миті власного тріумфу, коли майже кожен намагається потиснути тобі руку, привітати з цією історичною перемогою, знов і знов переповідати найгостріші моменти матчу, може тільки зовсім трошки прикрашаючи їх.
Про те, що у такому спілкуванні збігла вже година, його повідомив Блек, штовхнувши в бік та, киваючи головою кудись угору, досить зрозуміло натякав, що час уже йти до вежі. Поттер помахав на прощання прихильниками (здалося, чи справді серед них були й декілька дівчат у дурмстранській формі?) і що майже злетів сходами, опиняючись перед портретов Гладкої леді, яка як раз клепала язиком зі своєю одвічною подругою Віолеттою про те, що якогось рейвенкловця, здається, прийняли до якоїсь команди з національної ліги, могли взяти й капітана команди, який - можете собі уявити - гриффіндорець, але не змогли відшукати того.
Але то все було пусте. У вітальні було не так вже й багато народу: більшість все ж таки залишилася десь там. І навіть команда була не в повному складі: Лео все ще не дійшла, Бегмен, мабуть, святкував контракт, слізеринки також не було. Про всяк випадок двері до кімнати староста залишив відкритими, і досить скоро з цього скористалися. Ледь Джеймс встиг передати Гес відкупорену пляшку маслопива, почувся обережний стук у двері, і на порозі з'явилася команда-суперник у повному обсязі. Здається, вони навіть вишикувалися "свинею". Поттер подавився пивом і повернувся до Джонз.
- Твоя ідея? Я кому казав, "кохайтеся чорнобриві, та не з москалями"?!
Він дуже постарався зробити насуплений вигляд до Джо, але тільки й зміг, що посміхнутися і звернутися до іноземців.
- Та заходьте вже, Блек притяг стільки пива, що й на Шармбатон би вистачило, шкода, вони до нас не доїхали. Лео, досить уже ховатися там за портретом, я тебе все одно бачив.
Росіяни зайшли до вітальні, і відразу стало замало місця.
- І що, ніхто не зробить нам тут незриме розширення? Так і будемо товктися натовпом? Я, між іншим, ще збирався танцювати з обома загоничками по черзі, було б де.
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Лео не звертала на гриффіндорку майже ніякої уваги, пропускала її слова мимо вух, як це повинна була зробити будь-яка особа з вищого світу, до якого білявка належала, але ніколи не була його частиною. Але до всієї цієї ситуації потрібно було додати ще одне слово, яке як можна точніше описувало поведінку рейвенклоуки - поки що. Отже, поки дівчина сприймала Гестію як набридливу комаху, тому що радість перемоги була більш захопливою подією, ніж чергова сварка, Джонс нічого не загрожувало. На репліку про свій зовнішній вигляд Старк тільки артистично позіхнула, показуючи загоничці, що вона вже подібні слова чула від неї же і вони старі як і самий світ.
- Хто б казав. - в'яло відповіла чарівниця, все ще не маючи бажання починати взаємні підколи. На відміну від Джо, Поттер був більш занепокоєний офіційним святом в Гогвортсі, і не даремно. Десь в глибині своєї души Лео посміхнулась і ще раз відмітила правильність свого вибору. Все таки гриффіндорець не був дурнем і до нього повинні біли дійти і більш приземлені причини того, чому капітан рейвенкловської команди так швидко ввірила свої права хлопцеві.
- Я вірю в тебе, Поттер,- Старк зі співчуттям поплескала капітана по плечу так і не відповівши на його запитання прямо. Також білявка не стала говорити про те, що багато хто осуджував політику нового міністра магії, тому що навряд чи ця заява зараз була доречною. Все таки вони ще учні і не повинні перейматися подібними питаннями.
"А ось з наступного року ми повинні будемо бути і суддями, і адвокатами, і прокурорами для кожного. Напевно, це і є доросле життя..."
- Елеонора,- машинально поправила дівчина Гес, коли та звернулась до неї з цим одвічним "Еля", яке здавалось білявці якоюсь принизливою кличкою для собаки,- Я звичайно, не сподіваюсь на твої визначні наукові досягнення, але елементарні речі навіть твій мозок має пам'ятати. - Норін важко зітхнула, та потерла перенісся після того як прослідкувала за поглядом навіженої гриффіндорки.
- Послухай, Джонс, якщо хочеш собі знайти хлопця, то не прикривайся мною, а іди і запроси його. І всю команду. І взагалі кого твоя душа захоче.- але коли якісь слова зупиняли цей вихор? Старк мала тільки здатись і відмахнутись рукою.
- Слухай,- звернулась білявка до Джима, поки Гестія відійшла- моє терпіння не вічне, і якщо вона не перестане себе поводити ось так, то в вашій вітальні прийдеться робити ремонт. Чи ти на це і сподіваєшся?
Відьма не пішла до Великої зали, там їй робити було нічого, чого вона там в офіційних прийомах не бачила? Можливо, колись Елеонора і пошкодує про своє рішення, можливо це буде вже завтра, але сьогодні вона хотіла жити так, як їй підказувало серце. Тому заскакуючи в напівпусту вітальню і поспіхом приймаючи привітання своїх однокурсників, білявка швидко опинилась у своїй кімнаті. Стягнули спортивну мантію, покласти мітлу, та привести себе в порядок - всі ці речі не зайняли дуже багато часу. Потім Норін написала записку відбивачу своєї команди та відіслала її за допомогою магії. Час йшов, а відповіді все не було, що ж, дівчина була дещо ображена, тому невеличку помсту просто повинна була організувати. Вона зібрала деякі ласощі зі святкового столу свого факультету, який збирався після офіційної вечірки ще гульнути, та пішла в святая-святих - чоловічу спальню. Що тут сказати, більшість свого часу, чарівниця проводила з Бегменом та Долішем, тому їх кімната біла їй знайома так само як і її власна. З таємного сховку капітан дістала пляшку медовухи та віскі - як що гуляти, то вже так щоб було за що вилетіти зі школи. Напевно всі приготування зайняли в білявки більше часу, чим вона сподівалась, але скоро перед очима опинився портрет Гладкої Пані. Цікаво, скільки разів Елеонора опинялась тут? Скільки ночей, вона проводжала свою подругу, яка ледь трималась на ногах до спальні? А потім ще й сама ледь теплою брела до свого гуртожитку? Чудові то були спогади. Що ж тут доказати, картина, яка приховувала вхід до гриффіндорської вітальні також впізнала Старк.
- Ти? Знову тут вештаєшся? - своїм дзвінким голосом запитала чарівна намальована пані.
- А ви знову проти, так?- розсміялась рейвенклоука,- Але ж сьогодні свято!
Звичайно, що Лео бачила що прохід відкритий, але сперечатись і сваритись з портретом не хотілось. Напевно перемога відкривала в душі білявки якісь нові горизонти доброти, та й схоже, що сама панянка не була проти гостей, по крайній мірі в цей вечір. Ззаду почувся тупіт важких чобіт і Норін майже заплакала, коли зрозуміла що то йдуть росіяни. Схоже, що вони все таки порозумілись з Джонс.
"От халепа!"- все бажання святкувати випарувалось як роса на сонці, і замість того щоб зайти до кімнати, відьма навстіж відкрила портрет і заховалась за ним, сподіваючись, що потім в неї буде можливість непомітно втекти. Та де там, дурмстранці увійшли, загородивши весь прохід, але Поттер, щоб його двурога зжерла, все таки побачив рейвенклоуку. То ж робити було нічого і дівчина гордо піднявши підборіддя і розправивши плечі показалась.
- Привіт знову. Зачекались? - вона бадьоро посміхнулась та махнула рукою. Старк і сама вже подумала, що місця тут замало, дістаючи чарівну паличку, але Джим озвучив ту саму здогадку. Не замислюючись більше ні секунди білявка наклала на кімнату чари розширення і вже вільно пройшла вглиб кімнати.
Нарешті нудні посиденьки у Великій залі закінчилися і почалися приготування до справжнього свята. Блек дійсно притяг стільки напоїв, що в них можна було скупатися усім присутнім та ще половині школи. Можливо, так і станеться з тим, що від них залишиться, принаймні так думала Гестія до того, як почувся дружній тупіт і у вітальні Гриффіндора не з'явилася команда Дурмстранга усім складом. Вона вже й встигла про них забути, та побачивши бравих москаликів, особисто привіталась з першою трійкою, вручивши їм пляшки та поплескавши по плечам, запрошуючи проходити та не стояти на вході.
- От і кохайся, Поттер, хто ж тобі заважає? А ми знайомимось та налагоджуємо мости з іншими народами! До того ж, Сиріус притяг не так вже й багато спиртного, щоб так зразу і кохатися, мі смиренні дівчата, - ні краплі скромності та зніяковілості не було на обличчі дівчини, натомість була якась задумливість, яка не обіцяла нічого доброго.
Одразу ж за "москаликами" з'явилася Елеонора, і Джонс зустріла її посмішкою і навіть помахала рукою:
- Скучили за тобою, Старк, скучили! Проходь, знайомся з нашими гостями, вони обіцяли в нас бладжерами більше не жбурлятися!
Та потім знову повернулась до Поттера та новоявлених гостей.
- До речі, Джеймс, а чим це тобі москалі не подобаються? Поглянь, які хлопці, браві, високі, міцні! Не те, що ви! - Гес показала рукою на ближчого дурмстранця, підтверджуючи кожне слово живим прикладом. - Ні, те, що мі краще них у квіддіч, ми вже вияснили, тут і сперечатися ніхто не буде. А що щодо фізичної сили? Хто довше зможе дівчину на руках пронести, га? Нумо, давайте, доведіть, що й тут ви краще! Пропоную помірятися силою. Знаєте, змагання таке є, беретесь за руки та хто чию повалить. Ну що, Поттер, слабо? - посміхнувшись, Гестія боком почала просуватися в сторону Старк.
- А што, я не против, будет реванш за квиддич! - подав голос капітан команди, ставлячи на стіл пляшку. - У вас гарные дівчата, таких можна й на руках без втоми носить, ми готові побороться за это право.
Поки хлопці розбиралися, чи хочуть вони мірятися силою, чи ну цих дівчат, здоров'я важливіше, Гестія підійшла до Елеонори та стала поруч, трішки нахилилась до нею, спостерігаючи за Поттером та іншими.
- Пам'ятаєш, що ми там перед початком матчу говорили? Мантія, волохаті ноги, захоплені погляди фанаток... У тебе, випадково, немає із собою рожевої сукні? Ні? Шкода. А як в тебе справи з трансфігурацією? - дівчина скосила погляд на білявку, хитро посміхаючись.
Старк поспіхом гайнула кудись до середини кімнати, але Джим перехопив її і тицнув до рук відкриту пляшку пива.
- Чи сьогодні веселимося на повну? - неголосно запитав він, підморгнув та влив до пляшки вогневіски зі фляги, яку дістав з кишені. - А гостей взагалі можна пригостити чимось веселішим. Я нещодавно знайшов у Лілз зілля з цікавим ефектом... Тобто, ефект насправді нудний, щось воно лікує, чи то волосся з носа прибирає, чи ще щось. Але якщо його вмішати до Огденського... Ну що, веселимося чи пожаліємо гостей?
Поки Елеонора розмірковувала, Джеймс тицнув їй до рук невеличку пляшечку темного скла, і звернув увагу на Гес, яка уже чогось-то там обурювалась. Мабуть що не розпізнала цитати великого шотландського поета. Ну не всім же бути такими начитаними як староста школи.
- Налагоджуємо мости? - він скептично посміхнувся. - Джонз, ти що, передумала йти до аврорату і збираєшся до прес-служби Міністра? Звідки стільки пафосу? Ну подобаються тобі ведм... хм... тро... е... ну добре, добре, подобаються хлопці з дивним акцентом - то заради бога.
Блек з якогось закутка спробував заперечити щодо кількості притягнутого горючого матеріалу, киваючи на батарею ящиків, що виглядала досить вражаючи навіть у розширеному зусиллями рейвенкловки просторі вітальні, але в нього там були свої "знайомства та мости", й Гультяй швидко втратив інтерес до вечірки вцілому і давно знайомих грифіндорок зокрема.
- Чим? - він повів плечима, ніби це й так було очевидно. - Бо ж москалі - чужі люди, роблять лихо з вами. Старк ледь не вбили, тобі плече зім'яли. Ну і як би тобі сказати... - Поттер ніби-то серйозно замислився перед тим, як відповісти. - Я все ж більш по, - він недвозначно зодразив у повітри жіночу фігуру, - англійкам. Щоякнайкраще, рудим.
Джим оглянувся навколо, але родої англійки на горизонті не було, мабуть що вона вважала вечірку у Дамблдора веселішою. Але це й було на краще, навряд Еванс схвалила б увесь цей цирк. А Джонз тим часом вже посміхалась одному з дурмстранської команди і, здається, навіть намагалася щось йому пояснити.
- Ех, не слухалась чорнобрива ні батька, ні неньки. Добре, добре, не всім же мати той самий витончений смак, як у мене. Та й іноземцям треба шматочок щастя. Налагоджуйте свої мости.
Далі справа зайшла за носіння на руках. Поттер з недовірою поглянув на Гестію: може гості того й не знали, але тут, якщо руки тобі ще дорогі, він би не радив ризикувати. Але дівчина вже переключилася на армрестлінг. Очі капітана збірної розширилися, і він перевів погляд на махіну, з якою йому треба було змагатися. Ну смішно ж. Але "слабо" прозвучало, і росіянин щось сказав зі своїм акцентом, мабуть що погодився на цю несенітницю. Як же можна відступити?
- Ну добре, добре. Але ж не за так грати. Ну якщо виграє цей, - він кивнув на іноземця, - тут усе ясно, він таскатиме тебе на руках. А мені не можна, в мене Лілс. Давай тоді, якщо віграю я, ти танцюєш нам свій коронний, на столі?
Джеймс усівся на стілець и войовничо виставив на стіл лікоть.
- Ну?
Аби ж то не програти у перші десять секунд...
[NIC]James Potter (NPC)[/NIC]
[AVA]http://sf.uploads.ru/N2y4F.jpg[/AVA]
[STA]Let's play quidditch[/STA]
Чарівниця не звикла довго тримати важкі речі в руках, тому коли її перехопив Поттер, то вона за допомогою магії відіслала сумку до столу і з допомогою того самого методу розпакувала все, що принесла з собою. Дівчисько з задоволенням прийняло пляшку маслопива зробила з неї великий ковток, та зараз спостерігала як в тару вливають дещо міцніше. Лео подивилась на москалів та загадково посміхнулась.
- Джим, гуляти, так гуляти. Не те, щоб я злопам'ятна чи щось там ще, але якщо я не побачу на власні очі що робить це зілля, то це буду не я. - рейвенклоука непомітно глянула на пляшечку, яку ще перед відповіддю вручив їй капітан, та очі відьми блиснули зеленими іскорками. Поки що на неї мало хто звертав уваги, тому що іноземці були зайняти розгляданням пейзажів та ще чимось, напевно саме пропозицією Джонс, яка не на жарт була зацікавлена новими знайомими. Тому Елеонора з легкістю відкоркувала пляшку з міцним напоєм, влила туди зілля, та вже почала розливати його по маленьким скляночкам і подавати росіянам. Ті з задоволенням пили, не підозрюючи що гарненька білявочка це не завжди просто мила дівчинка, а ще цілих п'ятдесят кілограм цікавості та специфічного почуття гумору. Старк була собою більш ніж задоволена, коли було запропановане змагання з армреслінгу. І сама про себе чарівниця задумалась, чого вона хоче більше: щоб її носили на руках, чи щоб Джонс затанцювала танок? Чомусь відповідь дівчини здавалась їй занадто простою та очевидною. До речі, поки пристрасті почали закипати і не на учасників поєдинку ніхто не звертав уваги, до білявки підійшла Гестія.
- Пам'ятаєш, що ми там перед початком матчу говорили? Мантія, волохаті ноги, захоплені погляди фанаток... У тебе, випадково, немає із собою рожевої сукні? Ні? Шкода. А як в тебе справи з трансфігурацією?
Лео зітхнула, про рожеве плаття вона і справді забула, за що їй було дуже соромно. Така нагода, таке свято! І от тобі на, пам'ять як завжди зіграла з нею злий жарт. Відьма злегка збовтала вміст своєї пляшки та відпила з неї прикидаючи, що вона може зробити з одягом Поттера.
- Як тобі сказати... Людо розповідав, що колись я по п'яні перетворила мантію Флітвіка в дещо дуже непристойне. На що саме, він так і не розповів і якось всі це питання замовчують. Але, чому, власне не спробувати знову?- Норін підморгнула загоничці та зібралась з духом та думками.
"Рожеве плаття принцеси, з блисківками, рюшами та іншою гидотою" - вона старалась якнайкраще уявити саму річ, але уява зовсім не хотіла підкорюватись білявці. Прийшлось її стимулювати новими ковтками спиртного і ова! Здається все вийшло і Джеймс сидів в подобі плаття.
- Ну, воно хоча б рожеве,- знизала плечима Елеонора, дивлячись на свою роботу. Вітальня вибухнула сміхом, таким шаленим, що здавалось стіни не витримають і зараз рухнуть. Росіянин з яким змагався гриффіндорець так сміявся та рохкав, що капітан з легкістю подолав його. Але на цьому всі веселощі не закінчились, від сміху іноземці почали гикати, а з їх ротів кожен раз вилітали мильні бульбашки.
- Ура-а-а-а! Мильна вечірка! Музику в студію! Джонс,- дівчина, яка вже прихмеліла звернулась до гриффіндорки,- На стіл! Всі жадають твого танцю!
Старк змахнула чарівною паличкою та кімнату заповнила ритмічна музика, як раз для запального танцю!
Вы здесь » Marauders: Pumpkin juice! » Страницы прошлого » Як козаки грали в квіддіч
